Довідково.

Іван Боберський – батько українського тіловиховання

Іван Боберський народився 23 серпня 1873 р. в с. Доброгостові, що на Дрогобиччині, в багатодітній священицькій родині. Після закінчення в 1891 р. Самбірської гімназії він шість років студіював німецьку філологію в університетах Львова та Граца. Саме в австрійському Граці як активний член тамтешнього українського студентського товариства "Русь" захопився ідеєю фізичного виховання молодого покоління. Після закінчення студій він здійснив науково-практичну подорож по Німеччині, Франції, Чехії, Швеції, де детально вивчав методику та тенденції розвитку фізичного виховання. Розпочавши педагогічну працю в Європі, Боберський в 1901 р. повертається до Львова, де отримує посаду викладача німецької мови та класичної філології в українській Академічній гімназії. Одночасно викладає фізичне виховання в жіночій гімназії сестер Василіянок. Енергійний та цілеспрямований молодий вчитель зумів за короткий час згуртувати довкола себе українське юнацтво, розкривши йому значення та вагомість фізичного виховання в житті окремої особистості та всієї нації. Його подвижницьку працю в цьому напрямі важко переоцінити. Захоплений передовими європейськими ідеями розвитку фізичного виховання, Боберський заклав підвалини в становленні спортивного руху в Західній Україні. Водночас він зумів використати фізичну культуру як ефективний засіб до пробудження національної свідомості, намагаючись вирвати тогочасний український загал Галичини з тенет інертності та провінційності. Його клич "Де сила, там воля витає" немовби перегукувався зі знаменитим Шевченковим "Борітеся - поборете". В 1903 р. Боберський організовує перший спортивний гурток, який згодом переріс у славне спортивне товариство "Україна". Ставши лідером українського сокільського руху, який на зламі ХІХ-ХХ ст. набрав широкого розмаху в Галичині, Боберський в серпні 1908 р. очолив Львівський "Сокіл-Батько" - головну централю цієї масової організації. Саме під його керівництвом (1908-1914 рр.) сокільство сягнуло свого апогею. Якщо в 1908 р. в Галичині було 400 сокільських "гнізд", то в 1914 р. налічувалося вже 974 філії "Сокола-Батька", в яких було близько 70 тис членів. Усвідомлюючи вагомість пропаганди спорту засобами друкованого слова, Боберський успішно поєднує практичну громадсько-спортивну діяльність з творчою працею. З-під його пера вперше українською мовою з'являються книжки з описами дитячих рухливих забав, посібники для занять футболом, хокеєм, тенісом, а також підручники для підготовки фахівців з фізичного виховання. Боберський активно працює в царині створення української спортивної термінології, намагаючись надати українській фізичній культурі не тільки національний дух, але й рідний вислів. Саме він сприяв утвердженню назви "Пласт" для новоствореної української скаутської організації і з його ініціативи та його коштом у 1913 р. виходить друком підручник "Пласт" О.Тисовського. З ініціативи Боберського почали виходити з 1907 р. "Сокільські Вісти", а в 1910-1914 рр. він редагує "Вісти з Запорожа" -часопис спортивних і пожежних товариств. Протягом 13 років видає 17 праць, редагує спортивні сторінки в інших часописах. З-під його пера вийшло понад сотня газетних публікацій. Боберський об'їжджає Галичину з рефератами про значення фізичної культури для української нації, акцентуючи особливу увагу на залученні до занять спортом молоді і жіноцтва. На зміну виступам в залі приходять згодом показові виступи "Соколів" на відкритому повітрі. Саме привселюдні спортивні виступи стали найкращими аргументами для масового поширення спортивного руху в Галичині. А коли тодішня польська влада відмовила в наданні "Соколам" відповідної площі для постійних занять, з ініціативи Боберського розпочалася масова акція збору коштів для купівлі так званого "Українського Городу" у Львові, тобто для спорудження сокільського стадіону. Пожертви надходили зі всієї Галичини, з-за Збруча і навіть з Американського континенту, що дало змогу придбати на вулиці Стрийській шестигектарну площу, яка стала твердинею української молоді під час польської займанщини. Боберський мріяв про злиття всіх українських, спортивних і пожежних товариств і таке єднання відбулося на II Шевченківському крайовомусвяті у Львові в червні 1914 р. за участю близько 12 тис. осіб з цілого краю, серед яких були "Сокіл", "Січ", "Пласт”, "Січові Стрільці". Ця величава маніфестація українців Галичини і гостей з-над Дніпра, перетворилася в акцію єдності всього українства. На зльоті вперше прилюдно виступили духовні діти Боберського - Українські Січові Стрільці, прообраз новітніх українських збройних сил. В їхньому формуванні та вишколі Боберський відіграв особливу роль. За його переконанням, сьогоднішній спортовець повинен бути готовим стати завтра зі зброєю в руках на захист Батьківщини. Саме так і сталося з вибухом Першої світової війни, коли тисячі "соколів", "січовиків", "пластунів” масово влилися в легіон Українських Січових Стрільців, а І.Боберський обирається членом Бойової Управи УСС і виконує функції скарбника легіону УСС та шефа відділу військової преси. З проголошенням Західно-Української Народної Республіки він служить при воєнному Міністерстві, яке і скеровує його в 1920 р. своїм повноважним представником в США та Канаді. Виступаючи в українських осередках з інформацією про політичну ситуацію в Європі, він одночасно від імені Українського Червоною Христа збирає кошти для вдів і сиріт - жертв війни. В травні 1924 р., коли очолюване ним представництво ЗУНР перестало діяти, Боберський став активно допомагати адаптуватися новій хвилі української еміграції, залучаючи новоприбулих до суспільно-громадського українського життя. В квітні 1932 р. Боберський переїздить ближче до рідного краю і поселяється у словенському місті Тржич, де проживала його дружина. Він швидко відновлює зв'язки з Галичиною, не пориваючи контактів з канадськими українцями. Чималу активність виявляє він в міжнародному олімпійському русі, прагнучи бачити українських спортовців учасниками Олімпіад, що було політичною трансформацією Запорізьких ігрищ, організованих ним ще в 1914 р. На схилі віку Боберський працював над спогадами та впорядковував свій багатий архів, сподіваючись передати його в Україну. В жовтні 1947 р. перестало битися натруджене серце Великого Українця, Батька української фізичної культури, нашого П”єра де Кубертена. Похований він у м. Тржич (Словенія).

За матеріалами сайту Управління з питань фізичної культури та спорту Львівської облдержадміністрації